Пояс у костюмі козацької старшини XVII – початку XVIII століть

Пояси козацької старшини XVII – початку XVIII століть були не лише частиною одягу, а й важливим показником соціального статусу, заможності та військового рангу власника. Звісно, пояс мав і практичне значення: на ньому тримали зброю, гаманці, порохівниці та інші необхідні речі. Але водночас він був важливою частиною візуального образу — завершував вбрання і привертав увагу. Пояси виготовляли як місцеві ремісники, так їх імпортували зі Сходу, зокрема з Персії, Османської імперії та Китаю.

Матеріали й оздоблення поясів залежали від їх призначення. У повсякденному житті та військових походах використовували простіші й міцніші пояси – гарусові (вовна низької якості), каламайкові (з льону), мухоярові (тканина із суміші вовни і льону), штахетові (вовняні), а також «верблюжі». Натомість для урочистих випадків старшина обирала дорогі шовкові, золототкані та навіть, металеві пояси.

У гардеробі української знаті найпоширенішими були легкі, широкі й довгі шовкові «шалєві» пояси турецького та перського походження. Виготовлялися вони простим тафтяним переплетенням із крученого фарбованого шовку-сирцю. Найчастіше такі пояси були червоного, малинового чи вишневого кольорів, рідше – зеленого або жовтого. Завширшки до 60 см і довжиною від 2,2 до 6 м, із бахромою та оздобленням золотими чи срібними нитками. Орнаменти теж мали значення. Східні пояси прикрашали витонченими рослинними мотивами, тоді як у європейських виробах відчувався вплив бароко — більш пишний і декоративний стиль. Відомо, що такі пояси коштували дорого. Наприклад, у щоденнику Якова Марковича згадується ціна за пояс у 20 рублів.

Справжньою розкішшю вважалися перські кушаки — масивні, густо ткані золотом і сріблом довжиною у 5 м та шириною до 50 см. Так, в описі майна гетьмана Івана Самойловича зазначаються: «кушак зелений шовковий тканий»; «кушак шовковий тканий червоний, по кінцях затканий золотом…».

Досить популярними були довгі й широкі шовкові в’язані пояси – так звані сітчасті – плетені в еластичні сітки вузлів із тонко крученого шовку. Вони оздоблювалися на кінцях довгою бахромою, перев’язаною біля основи товстим шовковим чи срібним шнуром або вузлом. Згідно опису майна гетьмана І. Самойловича ми дізнаємось, що він був володарем і такого типу поясів: «пояс шовковий в’язаний, на кінцях ворворки, обшиті золотом і сріблом, довжиною 7 аршин 7 вершків (близько 530 см); пояс плетений червоний, ворворки обшиті золотом, довжиною 5 аршин (близько 356 см)».

Наприкінці XVII – на початку XVIII ст. козацька старшина носила металеві пояси. Святкові «дощаті» пояси (до 7 см) оздоблювали металевими пластинами, бароковим декором і бахромою, застібали масивною пряжкою. Популярними були срібні й позолочені пояси східного виробництва, часто прикрашені коштовним камінням і коралями.

Поряд із цим не зникали й шкіряні пояси — більш практичні, «робочі».

До них прикріплювали зброю, гаманці, порохівниці, футляри для печаток та інші статусні речі. Нерідко такі пояси декорували поясними накладками. У фондовій колекції Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця» зберігаються металеві елементи поясного набору ромбоподібної, прямокутної, овальної, круглої форми, а також із рельєфними квітковими й рослинними орнаментами, довжиною від 2,5 до 4 см. Переважно виконані в техніці лиття та карбування. Деякі з них представлені в експозиції Музею археології.

Пояси козацької старшини XVII – початку XVIII ст. були не лише практичним елементом одягу, а й показником статусу та престижу. Різноманітність матеріалів, оздоблення і форм відображала заможність і соціальний ранг власника.

Ірина Какама, молодша наукова співробітниця Національного заповідника «Гетьманська столиця»

Теги: #козаки, #пояс, #костюм, #козацька_старшина, #Какама, #одяг